Інертний газ Аргон (AR)

Під час прибирання на горищі дачі, серед запчастин до велосипедів «Зайка» та зламаних спинок стільців, була знайдена (і перечитана) гора старих, ще радянських, журналів.

«Юний технік», «Моделіст-конструктор», «Техніка-Молоді». У них, окрім справді глибоких (таких тепер і не знайдеш у масовій пресі) наукових статей про пульсари чи екзопланети, описів корисних і не дуже саморобок, фантастичних романів «з продовженням», часто зустрічалися і, так би мовити, «елементи пропаганди епохи розвиненого соціалізму». Практично в кожному номері розміщувалися короткі нариси-повідомлення про новинки науки, техніки, побуту «за залізною завісою». Як правило, однак, ці «кватирки в Європу» поміщалися в рубрику «Курйози» або супроводжувалися їдким коментарем редактора...

Наприклад, так: «нова американська легкова машина оснащена... кондиціонером! На які тільки хитрощі не йдуть капіталістичні виробники в гонитві за рекламою!». І справді — що тут незрозумілого? Як може нормальна людина до такого додуматися?

Кондиціонер — у машині! Ще скажіть — щоб джинси продавалися на кожному кутку, або шампунь...

Дочитав черговий пасаж щодо «абсолютно непотрібних» пральних машин-автоматів або, наприклад, закритого переходу з аеровокзалу до літака, я подумав, як багато ще людей у кожній корисній, необхідній, зрештою, просто незвичній речі бачать «підступи дядька Сема» або «рекламні хитрощі капіталістів».

Не так давно, у великому будівельному супермаркеті, я став свідком боротьби, так би мовити, «нормальної людини» з «хитрощами капіталістів», а саме з намаганням милої дівчини-консультанта «впарити» (прозвучав саме такий термін) склопакет, заповнений аргоном. Почавши свою аргументацію з «це просто маркетинг, він нічого не дає, все це вигадали кілька років тому, щоб дорожче продавати», покупець продовжив «за ним квіти потім не ростуть, він пахне», а завершив тріумфальним «все одно він через місяць вивітриться!». Довелося прийти дівчині на допомогу, врятувати нещасні квіти, та й просто заступитися за аргон, тим більше, що «його вигадали кілька років тому».

Такому твердженню неабияк здивувався б англійський фізик Релей, аристократ і фундаментальний учений, який відкрив аргон у 1894 році, а в 1904 отримав за це відкриття Нобелівську премію. Релей і його колега Рамзай були неабияк здивовані особливими властивостями нового елемента періодичної таблиці.

Точніше — їх... відсутністю! Чим же аргон такий «особливий»? Його «особливість» зашифрована Релеєм у самому імені «аргон» (від дав.-гр. Ἀργός - повільний, ледачий, неактивний). Ця назва елемента мала підкреслити його найважливішу властивість – хімічну неактивність. Як і «брати по нещастю» — криптон, ксенон та інші інертні (благородні) гази, аргон практично не вступає в хімічні сполуки з іншими елементами, зокрема й з металами. Нагадаю, будь-яке енергозберігаюче або сонцезахисне покриття від перших «спроб пера» кінця минулого століття до надсучасних SILVERSTAR ZERO та SILVERSTAR SUNSTOP від Glas Trösch — не що інше, як ретельно вибудувана на шляху холоду або сонця «стіна» з оксидів різних металів, переважно срібла.

Згадайте, як виглядає звичайний срібний ланцюжок або монета після контакту з менш інертними газами та середовищами, навіть із звичайним повітрям.

А значить, аргон у сучасному пакеті виконує роль «очищувача столового срібла» — була така посада за часів сера Рэлея. Те ж саме стосується і алюмінієвих дистанційних рамок.

Доведено, що термін «життя» енергозберігаючого покриття (а отже, і термін якісної «роботи» склопакета — цієї найважливішої частини вікна) безпосередньо (до 40% довше) залежить від наповнення інертним газом.

Аргон — не лише інертний, а й значно більш «теплий» газ-наповнювач, ніж звичайне атмосферне повітря, що визнано не лише в

Західній Європі, а й у значно більш інертній Україні — у першій кліматичній зоні, згідно з ДБН, мінімально допустимим для встановлення в житлові приміщення є двокамерний склопакет товщиною 40 мм, з енергозберігаючим покриттям скла, обидві камери якого заповнені аргоном. Приберіть «непотрібний» аргон — і «точно такий самий» пакет вже не відповідатиме ДБН — адже його теплофізичні характеристики «просядуть» на 10-12% і навіть 15%! Чим ще може здивувати нас «маркетинговий хід»? Звукоізоляцією — заповнення склопакета аргоном на 1-2 дБ знижує рівень шуму, що доноситься з вулиці, цього бичу сучасних міст.

В аргона та інших інертних газів (недарма їх друга назва — «благородні») повністю відсутні колір і запах, він ніяк не впливає на рівень пропускання ультрафіолету — а отже, квіти та їхні господарі в безпеці.

Він не «вивітрюється через місяць» — згідно з тими ж ДБН, витік аргону не може перевищувати більше 1% на рік, а це означає, що концентрація газу в камері склопакета складе понад 50% навіть через 40 років експлуатації. І це не порожні слова з «формулярів» — група компаній Glas Trösch викуповувала у своїх європейських клієнтів «перші ластівки» — газонаповнені склопакети виробництва 80-90-х років минулого століття, і вміст аргону в них повністю відповідав розрахунковому. Скептики скажуть, мовляв, тут ключове слово «європейських», і будуть посоромлені, адже на заводах Glas Trösch в Україні, Швейцарії, Німеччині прийнята однакова — справжня швейцарська — система контролю якості. Покупець склопакета в Полтаві, Києві, Меммінгені, Бюцбурзі може бути впевнений — відмінностей немає, пакети, як казав булгаковський Воланд, «першої свіжості».

Перелік переваг аргону як наповнювача міжскляного простору вражає. Як вам такий «маркетинговий хід»? Плюс 40%, плюс 15%, мінус 2 децибели... Таке не може коштувати дешево. Не може — але коштує. У середньому, наповнення склопакета аргоном веде до його здорожчання на 5(!)%, 10%, 15%, 40% — ця проста арифметика говорить сама за себе.

Хочете «ще краще» (але дорожче)? Пакет товщиною 40-44 мм з якихось причин «не проходить»?

Криптон. Якщо для «звичайних» пакетів із дистанційними рамками 12-14-16 мм економічно виправдано використання аргону, то для «ультра-лайт-пакетів» (з міжскляним простором 8-10 мм) фахівці Glas Trösch рекомендують криптон — ще один благородний газ, з ще кращими теплоізоляційними характеристиками (однак, невиправдано дорогий при нормальній товщині склопакета).

Обурений відвідувач будівельного супермаркету, обвинувач акул капіталізму, покірно попросив дівчину заповнити аргоном обидві камери, «раз вже така справа». Дівчина усміхнулася, замовлення на вікно «пішло в роботу». «Я стільки не запам’ятаю...» — зітхнула вона. «Стільки й не потрібно» — відповів я, — «такі клієнти-прокурори все ж рідкість...»

Більшості я навів би всього один аргумент. У Західній Європі склопакети, заповнені повітрям, не виробляються вже 15 років. Взагалі. Залишається лише порадіти, що СРСР канув у Лету, і «Юний Технік» не напише про це в розділах «курйози» та «їхні звичаї».

Іван Пономаренко Архітектор

Джерело: видання «Віконні технології». www.wt.com.ua.